Василь Кубаш

Газова шарпанина  Києва та Москви, яку нам розжовують і подають під соусом виборчих технологій в РФ, насправді є чимось більшим. Це спроба Києва зробити геополітичний і цивілізаційний марш-кидок, останній етап втечі, як казав Микола Хвильовий «геть від Москви»,  або остаточної здачі України.

http://image.tsn.ua/... title='"Роман Чайка" '>

Роман Чайка

Шкода, що ця спроба відбувається за найгіршої  розкладки обставин і сил - як ззовні,  так і  всередині країни.

Кремлівські карлики врешті зрозуміли, що мирних шансів загнати «абарзєвшиххахлов» у новий Совєтський Союз, після того, як угоди з Євросоюзом будуть підписані та парафовані,вже більше не буде. А часу у «Дімона з Вованом»лишається обмаль - лише декілька місяців. Економічних важелів  тиску  на «націоналіста» Януковича обмаль. Махання північними і південними порожніми трубами не справили  бажаного ефекту на пацанів, які за свого життя вже достатньо намахалися бейсбольними бітами.  А усі ці обмеження, вилучення та додаткові мита й квоти, тобто весь арсенал  торгової війни, уже задіяний кремлівськими «голубками миру», але бажаних наслідків не приносить. Доморощені олігархи «стратегічну дружбу» уже відчули на власній кишені, але мовчать,зціпивши зуби. Політична карта газових угод 2009 року та арешту Тимошенко ненадійна і також може бути бита у випадку виправдальногорішення суду або амністії. Вояжі головного попа «керованої путінократії» Кіріла (Гундяєва) розраховані на довготривалий процес русифікації та переходу мільйонів пост-українців в «русскій мір», а ефект кремлівцямнеобхідно миттєвий -  вже і зараз.А тут ще й так несподівано і невчасно справжні канонічні  церкви православногосвіту (Пентархія) зібралися разом і одностайно вказали  «московському ордена Лєніна патріархату» сидіти в кордонах історичної Московії, а не ганяти на землі Київської Русі із загарбницькими походами щомісяця.

В арсеналі Кремля лишаються лише аргументи «прінуждєнія к таможенномусаюзу» за випробуваним грузинським сценарієм. Те, що увесь світ називає простим словом «окупація», а в Кремлі називають «прінуждєнієм к міру». Інформаційну війну вже почали. Чи підуть далі– невідомо…

У головах професійних москвофілів з партії влади у ці дні закипаєпострадянський бульйон, іскрять мікросхеми. Ще недавно вони «кальонимжелєзом» боролися з усім українським в Україні сущим, а нині їх усіх разом з головним по партії і владі братні російські телеканали називають «націоналістами» та новими «мазепинцями». Тим із них, які на зовнішній зарплаті з Білокам’яної,  дещо легше: проштовхуй собі «закон о язиках» і пожинай нове протистояння. Вдасться – отримаєте преміальні. А от як діяти у нових обставинах тим, хто реально зібрався правити один, або ще краще два терміни в окремо взятій позаблоковій державі? Їм як і, головне, з ким виходити на «російський фронт»?

Останнім часом було чимало уїдливих, але справедливих насмішок над опозиційними лідерами, які таке понабирали у свої партсписки, що тепер тих «тушок» дорахуватися не в змозі. А скільки вірних «не тушок» у владних загонах? Частина олігархів, гаманців партії, як той депутат Богуслаєв, за бариші з  Росії готові «лизати доріжку до Москви». Дозволяють собі навіть суперечити курсу Януковича на Європу. Невідома кількість резидентів з партквитком в кишені  заробляє на різних проімперських проектах«русскава міра», або на лобіюванні Митного союзу. В уряді також невідомо, хто ще як той Табачник плутає Україну зі «своєю» Росією. Та й силовики і спецслужби, скільки там нових генералів не призначай, надійністю не відзначаються. Важко йти в лобову атаку з тими, з ким ніколи б у розвідку не пішов. А тут ще й у спину постійні шпильки про якісь «непонятні» стандарти демократії, свободи  і незалежне судочинство.

Кучма, який вже був у глибокій ямі електоральної непопулярності, зумів якось з маленьким острівцем Тузлою згуртувати і опозицію, і всі олігархічні угруповання. Більшість народу також виступили Першим українським фронтом на чолі з Кучмою-головнокомандувачем, хоча той вже багатьом «сидів у печінках». А от, чи можуть нинішні можновладці відкрити Другий український? Народ буде гуртуватися пліч-о-пліч довкола  вождя  і партії?  Хто?Підприємці після кодексу? Пенсіонери,  після того як пенсійну «реформу» підписано і пенсії заморожено? «Затабачені» студенти? Опозиція, чиї лідери гниють у застінках СІЗО без вироків суду?

В інтернеті залишки вітчизняної інтелігенції саме у ці дні жваво дискутують,чи морально, чи аморально з «такою» владою ставати в один стрій. Підмога можлива з несподіваного боку. Поки улюблена владою УПЦ МП вимагає від воцерковленого Гаранта не піднімати їм комунальні тарифи, владика гнаної УПЦ КП Філарет висловив солідарність у протистоянні з путінським мракобіссям. Важко вгадати,  де втратиш і з ким здобудеш.  З рейтингом довіри у 9 відсотків взагалі важко гуртувати королівську рать на останній і рішучий бій.

В українського головнокомандувача також небагато часу для підготовчих маневрів. Скептики вважають, що влада вже давно перейшла межу в боротьбі з власним народом, а в  печерських судилищах загрузла безвихідно. Та навіть із безвихідних ситуацій, коли ніби-то втручатися у суд не можна Гаранту конституції, вихід таки є. І не один. Приміром, відправити у відставку і кума-прокурора, і не кума-прокурора – за упереджене й непрофесійне слідство. Таким чином виборсатися із політичних судилищ. Дати наказ випустити усіх інших політичних в’язнів. Зупинити провокаторів-українофобів із власної парт бригади.Змінити уряд, або хоча б на 90 відсотків його почистити. Перегрупуватися на місцевості. Мобілізуватися і виступити самим. Ніколи не пізно спокутувати свої гріхи та злочини. А там, гляди й добровольці підтягнуться.